Цього дня ми вшановуємо пам’ять істинного українця, великого культурного, політичного, громадського діяча з феноменальними талантами, видатного українського письменника, фольклориста, драматурга, перекладача, філософа, митця слова – поета, прозаїка й основоположника чистої української мови. Його здібності вражають масштабами й багатогранністю обдарувань, а висловлювання в творах стали пророчими й актуальними для багатьох поколінь.
Апостол правди і сподвижник справедливості народився 9 березня 1814 року в с. Моринці Київської губернії. Про його біографію написано чимало в книгах, публікаціях, які розкривають цікаві, навіть пікантні подробиці його особистого, творчого і громадського життя. За своє коротке життя, а прожив небагато й немало – 47 років і один день, він встиг сповна насититися випробуваннями непростої долі. Тарас Григорович допускав власні помилки і пройшов через терни до слави, але його сила і воля не зламалися у неволі. Він жадав і закликав до всього того, чого прагнемо ми всі й зараз, – гідного життя, національної свободи, процвітання, мирного співіснування у світовій спільноті, наслідування й збереження простих людських цінностей.
Шевченкове слово стало гордістю нації і прославило Україну на весь світ. Поезію Тараса Григоровича перекладено більш ніж ста мовами світу. Серед них – японська, корейська, арабська і навіть міжнародна універсальна мова есперанто. Найбільше перекладів було здійснено російською, німецькою, польською, англійською мовами. Його творчість – це його душа, світ внутрішніх відчуттів і переживань, який був бунтарський, ярим, чесним, світлим, справедливим і безмежно багатим.
Шевченко залишив нам у спадок чимало літературних творів, картин, а безліч його пророцтв до сьогодні переплітаються із українським сьогоденням і мають місце в суспільно-політичних подіях сучасності. Ось кілька найвідоміших його пророцтв: «Нема на світі України, немає другого Дніпра, а ви претеся на чужину шукати доброго добра», «Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго, довго кров степами текла, червоніла», «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… От де люде наша слава, слава України!», «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають». Знаковість видатної постаті Шевченка ще й досі залишається життєдайним джерелом, з якого ми черпаємо снагу, надію на краще й любов до Батьківщини.
Шануймо пам’ять батька української нації минулого, сучасності і майбутнього! Нехай його ім’я славиться й надалі у віках, новими поколіннями та всіма народами.