Самооцінка здійснюється через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку навколишніх, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми. Самооцінка має комплексний характер, оскільки поширюється на різні прояви особистості – інтелект, зовнішні дані, успішність у навчанні, роботу, спілкування, матеріальні та інші можливості.
Самооцінка формує самосвідомість людини і змінюється впродовж життя. Формування самооцінки відбувається у процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.
Структура самооцінки представлена двома компонентами – когнітивним та емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий – її ставлення до себе. Знання про себе людина набуває через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче наповнюються емоціями, сила і напруженість яких залежать від того, наскільки вагома для особистості отримана інформація.
Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.
Неадекватна самооцінка буває двох видів – завищена або занижена. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти.
При завищеній самооцінці людина:
- має ідеалізоване уявлення про себе, про свої здібності і можливості, про свою значущість для навколишніх людей;
- ігнорує особисті невдачі заради підтримки свого психологічного комфорту;
- тлумачить свої слабкі сторони як сильні, наприклад, видаючи агресивність і впертість за волю і рішучість;
- стає «емоційно глухою», втрачає зворотний зв’язок з навколишніми, не прислухається до чужої думки;
- невдачі пов’язує із зовнішніми чинниками, а не з власними помилками;
- часто ставить перед собою нездійсненні цілі;
- має надто високий рівень вимог, що перевищує її реальні можливості;
- легко набуває таких рис, як зарозумілість, зазнайство, прагнення до вищості, грубість, агресивність, жорсткість;
- поводиться підкреслено незалежно, що сприймається навколишніми як зарозумілість і зверхність.
При заниженій самооцінці людина:
- як правило, невпевнена у собі, сором’язлива, нерішуча, надміру обережна;
- гостро потребує підтримки і схвалення навколишніх, залежна від них;
- конформна, легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводі;
- страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися (іноді – за всяку ціну, що призводить до нерозбірливості в засобах досягнення цілей), довести всім і, найперше самій собі, свою значущість;
- ставить перед собою нижчі цілі, ніж може досягти;
- нерідко «заглиблюється» у свої неприємності й невдачі, перебільшуючи їх роль у своєму житті;
- занадто вимоглива до себе і навколишніх, надміру самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості.